17.09.2010 в 00:38
Пишет  Klod:

Ігор Римарук

Так дихають ліси, і майже нелеґально
В них дихає луна, так свіжа і лляна
Сорочка кожен рух і мускул облягає, -
Так до води біжить лукаве оленя...
Півкроку від юрми - і ми в високій брамі,
Нас кличе висота, і, певно, неспроста
Літає пломінець в отій віконній рамі,
Хоч ніч, як стадіон опівночі, пуста.
І з містом, що внизу, говоримо на рівних,
Прогонозів і погроз я знову недочув, -
А, власне, чи спроста прокашлюється в ринвах
Важкий вологий ритм майбутнього дощу?
Він вже густий, як звук, він вже гряде - явити
Розбурханість грудей крізь мокрі сорочки,
Явити голу суть: дерева й алфавіти,
Створіння і стежки, творіння і роки...
Він змиє всі рядки, він не залишить броду
Й колишньому мені, що в лісі слово пас,
І крикне нам - глухим од літа і свободи:
Напийтеся дощу! напийтесь про запас!..
Так дивляться ліси в німі провалля просік
І на бар'єрах брам лама крило луна,
Так - знов, і знов, і знов - води напитись просить
З моїх пустельних рук лукаве оленя.

URL записи