Мультфильм "Лесная песнь" и драма "Лiсова пiсня (Мавка)"

[zhermen]

Мультфильм найден здесь:
crazymama.ru/cartoonx.php?id_cartoon=692

В менее чем 20-минутном мультфильме, снятом по мотивам, сильно упрощен сюжет (и, что меня особенно печалит - упрощен финал), но прекрасный визуальный ряд, в котором хватает и лубка, и экспрессионизма, все же передает ощущение лесной феерии (а оно ключевое, автор даже определила жанр "Лесной песни" как драму-феерию). Хотя в оригинале она и многослойнее, и разветвленнее, и живее. Там одухотворено все - и многоцветная, многоголосая жизнь, наполненная земными соками и солнцем, и хищные тени, воплощенные проклятья. Там слова означают то, что означают. К примеру, сказанное в сердцах недоброе "Бодай тебе посiли Злиднi!" ("Чтоб тебя обсели Злыдни!") оказывается буквальным (и действенным) призывом вечно голодных кошмарных детишек - духов нищеты. (Килине и ее свекрови избавиться от них не удается. Должно быть, для этого нужен тот уровень осознанности, дальновидности и бережности к миру, который бы как раз и не позволил эдак злобно брякать языком).

Эта история любви между человеком и Ши, как водится, трагична; но и обретений в ней полно, а волшебства - и для героев, и для читателей - насыпано щедрыми горстями, оно манит и не лжет, дары его - настоящие, оно требует лишь искренности и готовности к пониманию, к взаимодействию, к диалогу.*
И, разумеется, бережного отношения к своим дарам. Небрежение ими оказывается небрежением самой своей сутью: оно гибельно. А можно ли - и вообще как - и какой ценой - обрести ее снова... О том, во многом, и история.

Перевод (М. Исаковского) в целом хорош, только очень уж сокращен - в соответствии с сокращенным изложением всей истории и, как я уже сказала, сильно упрощенным сюжетом.
Перевода всей драмы целиком - ни плохого, ни хорошего - я не нашла. Возможно, еще найдется. А пока хочу привести несколько стихотворных отрывков из оригинального текста.
Мавка

Мені здається часом, що верба,

ота стара, сухенька, то – матуся.

Вона мене на зиму прийняла

і порохном м’якеньким устелила

для мене ложе.

Лукаш

Там ти й зимувала?

А що ж ти там робила цілу зиму?

Мавка

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?

Спить озеро, спить ліс і очерет.

Верба рипіла все: «Засни, засни…»

І снилися мені все білі сни:

на сріблі сяли ясні самоцвіти,

стелилися незнані трави, квіти,

блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі

спадали з неба – білі, непрозорі –

і клалися в намети… Біло, чисто

попід наметами. Ясне намисто

з кришталю грає і ряхтить усюди…

Я спала. Дихали так вільно груди.

По білих снах рожевії гадки

легенькі гаптували мережки,

і мрії ткались золото-блакитні,

спокійні, тихі, не такі, як літні…



Лісовик

Не задивляйся ти на хлопців людських.

Се лісовим дівчатам небезпечно…

Мавка

Який-бо ти, дідусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш,

як Водяник Русалку?

Лісовик

Ні, дитинко,

я не держу тебе. То Водяник

в драговині цупкій привик одвіку

усе живе засмоктувати. Я

звик волю шанувати. Грайся з вітром,

жартуй із Перелесником, як хочеш,

всю силу лісову і водяну,

гірську й повітряну приваб до себе,

але минай людські стежки, дитино,

бо там не ходить воля, – там жура

тягар свій носить. Обминай їх, доню:

раз тільки ступиш – і пропала воля!

Мавка

(сміється)

Ну, як-таки, щоб воля – та пропала?

Се так колись і вітер пропаде!



Лісовик

Доню, доню,

як тяжко ти караєшся за зраду!..

Мавка

(підводить голову)

Кого я зрадила?

Лісовик

Саму себе.

Покинула високе верховіття

і низько на дрібні стежки спустилась.

До кого ти подібна? До служебки,

зарібниці, що працею гіркою

окрайчик щастя хтіла заробити

і не змогла, та ще останній сором

їй не дає жебрачкою зробитись.

Згадай, якою ти була в ту ніч,

коли твоє кохання розцвілося:

була ти наче лісова царівна

у зорянім вінку на темних косах, –

тоді жадібно руки простягало

до тебе щастя і несло дари!

Мавка

Так що ж мені робить, коли всі зорі

погасли і в вінку, і в серці в мене?

Лісовик

Не всі вінки погинули для тебе.

Оглянься, подивись, яке тут свято!

Вдяг ясень-князь кирею золоту,

а дика рожа буйнії корали.

Невинна біль змінилась в гордий пурпур

на тій калині, що тебе квітчала,

де соловей співав пісні весільні.

Стара верба, смутна береза навіть

у златоглави й кармазини вбрались

на свято осені. А тільки ти

жебрацькі шмати скинути не хочеш,

бо ти забула, що ніяка туга

краси перемагати не повинна.

Мавка

(поривчасто встає)

То дай мені святкові шати, діду!

Я буду знов, як лісова царівна,

і щастя упаде мені до ніг,

благаючи моєї ласки!

Лісовик

Доню,

давно готові шати для царівни,

але вона десь бавилась, химерна,

убравшися для жарту за жебрачку.


Перелесник

Та ти не сердься, – що ж,

коли я помилився… Слухай, Мавко,

давай лиш побратаємось.

Мавка

З тобою?

Перелесник

А чом же ні? Тепер ми восени,

тепер, бач, навіть сонце прохололо,

і в нас простигла кров. Таж ми з тобою

колись були товариші, а потім

чи грались, чи кохались – трудно зважить, –

тепер настав братерства час. Дай руку.

Мавка трохи нерішуче подає йому руку.

Дозволь покласти братній поцілунок

на личенько твоє бліде.

(Мавка одхиляється, він все-таки її цілує.)

О, квіти

на личеньку одразу зацвіли! –

цнотливії, незапашні, осінні…

(Не випускаючи її руки, оглядається по галяві.)

Поглянь, як там літає павутиння,

кружляє і вирує у повітрі…

Отак і ми…

(Раптом пориває її в танець.)

Так от і ми

кинемось, ринемось

в коло сами!

Зорі пречисті,

іскри злотисті,

ясні та красні вогні променисті,

все, що блискуче, –

все те летюче,

все безупинного руху жагуче!

Так от і я…

так от і я…

Будь же мов іскра, кохана моя!

Прудко вирує танець. Срібний серпанок на Мавці звився угору, мов блискуча гадючка, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими кучерями Перелесника.



«Той, що в скалі сидить»

Я поведу тебе в далекий край,

незнаний край, де тихі, темні води

спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі,

мовчазні скелі там стоять над ними

німими свідками подій, що вмерли.

Спокійно там: ні дерево, ні зілля

не шелестить, не навіває мрій,

зрадливих мрій, що не дають заснути,

і не заносить вітер жадних співів

про недосяжну волю; не горить

вогонь жерущий; гострі блискавиці

ламаються об скелі і не можуть

пробитися в твердиню тьми й спокою.

Тебе візьму я. Ти туди належиш:

ти бліднеш від огню, від руху млієш,

для тебе щастя – тінь, ти нежива.

Мавка

(встає)

Ні! я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Марище

По чім ти знаєш те?

Мавка

По тім, що муку

свою люблю і їй даю життя.

Коли б могла я тільки захотіти

її забути, я пішла б з тобою,

але ніяка сила в цілім світі

не дасть мені бажання забуття.

В лісі чується шелест людської ходи.

Ось той іде, що дав мені ту муку!

Зникай, Маро! Іде моя надія!



Постать Мавки

Заграй, заграй, дай голос мому серцю!

Воно ж одно лишилося від мене.

Лукаш

Се ти?.. Ти упирицею прийшла,

щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

(Розкриває груди.)

Живи моєю кров’ю! Так і треба,

бо я тебе занапастив…

Мавка

Ні, милий,

ти душу дав мені, як гострий ніж

дає вербовій тихій гілці голос.

Лукаш

Я душу дав тобі? А тіло збавив!

Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!

(З невимовною тугою дивиться на неї.)

Мавка

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, –

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю…

Грай же, коханий, благаю!



* - в оригинале о возможности диалога, о взаимодействии рассказано гораздо больше. Просто в мультфильм совсем не вместился образ старшего родича Лукаша - дядьки Льва, умеющего и уважить Лес (а когда надо - и защитить от варварской вырубки!), и порой приструнить расшалившихся лесных духов.

Лукаш

Та як же будемо сидіти тута?

Таж люди кажуть – тут непевне місце…

Лев

То як для кого. Я, небоже, знаю,

як з чим і коло чого обійтися:

де хрест покласти, де осику вбити,

де просто тричі плюнути, та й годі.

Посієм коло хижки мак-відюк,

терлич посадимо коло порога,

та й не приступиться ніяка сила…


Текст взят отсюда:
www.myslenedrevo.com.ua/studies/lesja/index.htm...
Замечательный, похоже, ресурс.